Архив за месяц: Декабрь 2016

А как же жить? Стихи.

Нас часто огорчает неизвестность
Обман, несправедливость, подлость, зависть.
Как жить? Как сохранить себя,
То, что с рождения внутри?
Как не скатиться в пропасть лицемерия и лжи?

А надо жить.
Вот просто жить.
Растить детей,
Страдать, любить.
Не быть «дерьмом»!
А быть отцом, женой, подругой, мужем, мамой
или просто.. сыном.
Тем – настоящим, не фальшивым.
Просто … быть.
Вот это значит – жить!

© Андрей Зацепин

1-12 . 11. 2016г.

Впервые прочитано в финале квартирника в Лисичанске в гостинной Freedom 13 ноября 2016г.

Весілля. Гумор.

Весілля.

-                Батько, ти ж дивись, на весіллі веди себе пристойно. Це ж онуки! Родичі приїдуть. Молодь буде. Багато не пий! Та не базікай зайвого, бо ти любиш…

-                Та тихо ти, сину! Ти що кажеш? Коли це я багато пив? Я що – не розумію? Батько знає…

Зустрічають молодих.

-          Ой, поглянь, сину, яка машина в них! Червона! Красива! Прикрашена. І лялька он на капоті. Що то за машина така?

-          Та це ж Авео Шевроле, батьку. Он же бачиш знак на капоті. Це ж американська. Але може в нас, чи в Польші збирають.

-          Американська? Не знаю такої. Колись Студебекери були американські. А в нас Побєда була.

-          Та це ж коли було, батько? Вже ж 21 століття! Тих Студебекерів Ваших вже й нема, мабуть

-          Так, може й нема. Біжить час синку. Але чому вони не сідають в ту машину? Он люди вже в машину сідають! Вже до РАГСу треба їхати.

-          Та фотографуються вони. Ідіть сідайте вже в автобус, батько, а я ось в іншій машині поїду.

 

У РАГСі.

 

-          Ой, сину, чомусь я плачу.

-          Та що Ви, батько, це ж не поминки, це ж онук жениться! Радість же!

-          Так я від радості і плачу, сину. Але дивись, яка вона гарна!

-          Хто? Наречена?

-          Та ні. Ведуча. Ти поглянь на неї. Вона, як либідь!

-           Та тихіше Ви, батьку. Ви ж не на городі! Церемонія йде.

У кафе.

-          Ой, сину, ти диви, яка зала!

-          А підлога – мрамор. І голуби на стінах!

-          Та то не голуби, тато. То янголи! А на підлозі плитка – під мрамор.

-          Ось я і кажу, сину – мрамор.

 

За столом.

-          Сину, сину, а ну дай мені ось тої рибки.

-          Оселедця?

-          Так, так – оселедця.

-          Добре, батьку. Та давай ще Вам салату положу. Тут печінка, яйця, майонез.

-          Ні, ні! я з майонезом не їм! Краще ще картопельки положи мені. Та давай вип’ємо. Наливай, сину, під оселедець!

 

Гірко! Гірко! Гірко!

 

-          Ой, сину, ти поглянь на стіл – все є! Тут тобі й м’ясо, тут тобі й сало, риба та ковбаси! А ще кажуть люди, що погано живуть! Ось ми в дитинстві, в п’ятидесяті…

-          Та що Ви, батьку, ще за Царя пригадайте! Я ж Вам кажу, вже 21 століття.

-          Так, так… А що то, сину, таке кругле? Он там на столі.

-          Та то ж котлети.

-          Так давай по котлеті та ще вип’ємо.

 

Гірко! Гірко! Гірко!

 

-          Тату, та не частіть! Не пийте так багато.

-          Тихо, синку, батько знає, що робить.

 

Гірко! Гірко! Гірко!

 

-          Тато, та навіщо Вам ті конкурси? Ви ж вже не молодий. Та ще й з кулько. поміж ніг скачете. Як той заєць! Ще й жіночку ту пригорнули. Ой, тату!

-          Та тихіше ти, сину, то ж конкурси. А ти от чого стоїш? Піди потанцюй. Подивись скільки  молодих та гарних жінок танцює. Йди, йди вже…

-          Та піду. Ви ж не пийте, батько, вже тої горілки.

 

Гірко! Гірко! Гірко!

 

-          Ой, сину, та давай вже заспіваєм, чи що?!

-          Ну, добре, тато. Коли весілля так гуляють, то за столом усі співають!

«Розпрягайте хлопці коней, та й лягайте спочивать!»

Всі підхоплюють пісню. Всі співають.

 

Все.

 

Андрій Зацепін.

Прочитано вперше на квартирнику в Лисичанську 13 листопада 2016р. автором.